| Дмитрикова мрія
Декілька епізодів з життя Солоненка Дмитра,учня 6 класу
Нижньоторгаївської ЗОШ |-||| ступенів
Коли Дмитрику виповнилося 5 років, він запитав у мами : «А коли вже я в школу піду? Хочу вчитись! » І хоча туди беруть з 6 років, хлопчик пішов у 5 з половиною. Від однокласників він відрізнявся лише зростом. У навчанні не відставав, бо цікаво було. А ще Дмитрику дуже подобалась їхня вчителька Наталія Олександрівна. Вона радо зустріла першокласників 1 Вересня, розкрила буквар, немов велику таємницю, зацікавила всіх учнів. Ніколи не підвищувала голос Наталія Олександрівна, проте у класі завжди панувала тиша. Якщо у Дмитрика щось не виходило, вона підходила і пояснювала, заспокоюючи своїми добрими очима. А потім додавала таких теплих слів, що хлопчик неодмінно відчував себе переможцем. Тоді хотілося дописати літеру, розв’язати задачу, над якою довго просидів. А ще помітила Наталія Олександрівна у Дмитрика талант. Добре вмів він вірші декламувати, співати, а де треба, то й роль зіграти. Почав Дмитрик на всіх шкільних святах виступати. Вишила мама йому сорочку, а шаровари тітка знайома змайструвала. Так і залишився цей костюм у хлопчика аж до 4 класу.
Час летів швидко, немов на крилах. Ось уже й 4 клас скоро закінчує Дмитро. Цікаво йому вчитись, ще й молодшу сестричку привчає рівненькі палички писати, камінці рахувати. На все життя запам’ятав хлопчина випускний після 4 класу. А далі 5-й! Та шкода з Наталією Олександрівною розставатися. Пообіцяли їй заходити в гості до першачків.
День за днем минає літо. І знов приходить прозора стигла осінь. А за нею свято для всіх школярів – День Знань. Прийшов Дмитрик у 5 клас. Все для нього нове, незнайоме. Перевели їх на другий поверх. Кабінет математики гостинно відчинив двері. І стояла там класна керівничка – Марія Федорівна . Якщо раніше була одна вчителька, яка викладала всі предмети, то тепер різні педагоги навчали їх. І кожен з них на своїх уроках дарував радість зустрічі з прекрасним, любові до природи, до рідної землі.
Вчиться Дмитрик, звикає, як і його однокласники, до нових предметів . На уроках уважно слухає, працює. Особливо подобаються йому уроки музики, бо співаком хотів бути. Вдома часто співав разом із сестричкою під караоке. Тата з мамою теж залучав. Їхній сімейний хор злагоджено виконував веселі пісні, а керував ним Дмитро. «Є в мого сина організаторські здібності.-думав тато – Хоча б знадобились вони у майбутній професії. Було б добре. Але не мені, а йому обирати». Не тільки про музику думав
п’ятикласник. У вільний час допомагав батькам по господарству . Часто їздив до бабусі з дідусем у гості. Там цілі вистави придумував. Бабуся Люба не тільки глядачем була, а й костюмером, декоратором, актором . Подобалися їй енергія, завзятість, з якими онук за справу брався. Його очі починали зацікавлено сяяти. Спостерігала жінка за хлопчиком з почуттям радості: «Буде з онука, напевне, добра людина. »
Одного разу , прийшовши зі школи , Дмитро повідомив:« А у нас у школі термінал з профорієнтації поставили.Кожен з учнів може тепер там цікаву інформацію читати .»
-І що ж то таке ?-спитав тато.
-Це спеціальний пристрій, де можна багато дізнатися все про світ професій,навчальні заклади і навіть порозгадувати завдання . У нас була лінійка і Віра Василівна, директор ,нам все розповіла . З нею була тітонька з центру занятості ,яка нагородила мого однокласника Віктора і його братика Петра за перемогу у конкурсі малюнків про професії. Вони отримали набори для малювання.
-От і добре.Почитають діти там важливу інформацію і будуть знати що то за професія,де навчатись можна і де потім працювати. А батькам можна цей пристрій роздивлятися й користуватися ним ?-запитала мама.
-Всі бажаючі можуть це зробити.Іди , мамо, почитай. Може й ти роботу собі знайдеш по спеціальності. Ти ж зараз без роботи .-стурбовано зазначив син .
- Ну роботу там наша мама навряд чи знайде ,а для тебе на майбутнє можна й проглянути.Не за горами той час ,коли, синку, школу закінчиш .Визначатися вже зараз з професією треба.- сказав тато . А Марія Федорівна спостерігала за своїми вихованцями, вивчала їх. Діти теж поступово знайомилися з новою класною керівничкою. У цієї вчительки такі ж добрі очі, лагідна посмішка , як і у Наталії Олександрівни. Почала вона проводити в класі різні заходи. Цікаво дітям. Довелося Дмитрику знову діставати з шафи свою «уніформу». Виступав він на всіх шкільних святах. То казку « Ріпка» ставлять вони для молодших класів. Він грає кицьку. Ретельно готується. Кицька на славу вийшла. То оголосили в районі конкурс на кращого читця віршів. Дмитрик за пропозицією класної керівнички почав готуватися. Вибрав байку Крилова. Інтонацію відпрацював зі своєю тіткою, яка теж у школі працює вчителем світової літератури. І поїхав на конкурс. Привіз грамоту. Журі дуже сподобався його виступ. А на Новий Рік ставили вони знову « Ріпку», але на новий лад. Приймав участь і Дмитрик.
На Різдво у сім’ї Солоненків радість. Старшому сину служба райдержадміністрації у справах молоді виділила путівку у міжнародний табір Артек. Як гарно там провів час Дмитро! Надовго залишаться у пам’яті школяра гарна природа Кримського півострова,різноманітні свята,які проводили для дітей, концерти, зустрічі. Дмитра обрали командиром загону. Він зумів за короткий час завоювати довіру дітей. Мамі,бабусі, класному керівникові телефонував хлопчик щоденно , розповідав про всі справи , цікавився новинами в селі ,класі .
Спливає час , ходить хлопець на уроки , отримує гарні оцінки. Відразу ж Дмитрик звернув увагу на уроки української мови. Розуміє школяр , що вивчає він мову країни , де народився, мову , якою мама співала йому колискові ,дуже гарну,мелодійну мову. Вчителька ,Тетяна Іванівна, допомогла зрозуміти учневі ,що з допомогою рідного слова можна передати почуття радості, смутку,залишаючись при цьому щирим і відкритим. Якщо ти справжній українець, то відчуваєш гордість, читаючи вірші Великого Кобзаря, Лесі Українки, Івана Франка. Співає душа, звуки рідної мови йдуть із серця людини, з серця народу.
А уроки літератури для Дмитра – чарівна країна, на яких він знайомиться з невідомим, поринає у світ народних казок, слідкує за зв’язком історії народу з фольклором. Замислюється над скарбничками народної мудрості, захоплюється чудовим пейзажем української природи. На уроках літератури розмірковують діти під вмілим керівництвом Тетяни Іванівни над вічними темами добра і зла, трагічною долею українського народу.
Одного разу Дмитро прийшов після уроків додому і сказав матусі: «Мамо, я вже не хочу бути співаком. Мені до вподоби професія вчителя. А вивчатиму я українську мову і літературу!» Мама відповіла: «Добре, синку! Але щоб втілити свою мрію у реальність треба добре вчитися, виконувати багато завдань, які дають вчителі, бути наполегливим, терплячим. Чи зможеш ти це все робити? Чи зможеш ти не зрадити своїй мрії, адже це нелегка праця. Подивись на тітку Олену. Вона багато часу проводить у школі, а вдома готується до уроків, перевіряє зошити». Дмитрик завірив маму: «Мені це подобається і труднощів я не боюсь!»
Зараз Дмитрик ходить вже до 6 класу. Але свою заповітну мрію він не змінив.
Так, все починається зі школи, а в школі все починається з учителя. Не можна уявити собі педагога, у якого немає наснаги до своєї праці, без творчої іскри та щирої любові до дітей. У них немає буднів та одноманітності у вихованні дитини. Кожен рік змінюються діти та й життя не стоїть на місці. А вчитель з року в рік присвячує себе вихованню молодого покоління. В дітях, як в дзеркалі, буде видно його духовну культуру, інтелект, щире серце, звички. Вчитель вчить, доки живе, а живе доки вчить.
Дмитрик ще малий і на всі 100 відсотків не знає всіх труднощів, які виникають на шляху педагога, обсяг його роботи. Але хлопчик впевнений, що треба вчитися у школі, продовжити освіту в університеті, вчитися заради того, щоб втілити свою мрію, здобувати нові знання, працювати, щоб досягти високих результатів. Щоб краще порозумітися з дітьми треба знайомитися з цікавою наукою – психологією, вивчати досвід найкращих вчителів світу, знати іноземну мову. Але все ж таки, головним є вміння передати набуті знання учням.
Це не просто, але Дмитрик говорить: «Після закінчення школи буду вчитися в педагогічному університеті, як мої сестрички – двійняшки Катерина та Ольга. Вони змогли і я намагатимусь. Там я ознайомлюсь з усім, що треба педагогу».
А поки що Дмитро навчає свою маленьку сестричку Наталку. Мама купила їй азбуку, яка розмовляє, і дівчинка разом з братиком промовляє вголос букви, скоромовки, грається. Діма повчає сестричку ׃«Треба добре вчитися, бути уважною,адже незабаром ти підеш до школи. Подивись ,Наталко, мені 10 років але я впевнено можу сказати,що мрію стати педагогом не зміню.»Дівчинка спостерігає за братом і говорить йому ׃
- Діма, а мене візьмеш із собою ? Можна і я буду разом з тобою в університеті? Буду туди ходити гратися!
- Як це гратися?Там професію здобувають. Але спочатку треба 11 років в школі навчатись, бо в університет беруть не відразу. Отримаєш документ про закінчення школи, який називається «атестат», здати серйозні екзамени під назвою «ЗНО», а вже потім думати про університет!»
- Та це ж дуже довго! А звідкіля ти все це знаєш?
- У нас в школі була класна година і про це розповідала класна керівничка. Вона сказала, що ми повинні вже зараз у 6 класі готуватися до вибору професії. Марія Федорівна питала всіх однокласників ким вони хочуть бути, і мене також. Вітя мріє стати художником, Вадим – математиком, Едік – космонавтом. Коли я сказав, що хочу бути вчителем, діти запитали: «А зможеш? Це ж так важко!». Я їм сказав, що немає легкої професії і щоб чогось у житті досягти – треба вчитись. Космонавтом також не просто стати, і математиком, і художником. Але всіх навчає вчитель. Я виховуватиму і майбутнього льотчика, і продавця, і письменника. Зачекайте років 10. А тоді прийдете до мене в школу і в усьому пересвідчитесь. А потім Каріна зауважила: «Це ж дуже довго! Життя зміниться і ти забудеш про свою обіцянку. Всі хлопці такі».
- І що ж ти їй відповів? – запитала вже не сестричка, а мама.
- Сказав, що час покаже, а я налаштований серйозно. Мамо, можна в бібліотеку, бо Тетяна Іванівна задала цікаву завдання. Я хочу подивитися декілька книжок разом з бібліотекарем.
- Іди синку. Тетяна Михайлівна завжди допоможе тобі вибрати необхідні книжки. У неї добре виходить допомогати учням.
- А мені ще й на тренування треба встигнути, і на репетицію! А уроки я підготую ввечері! А ще казку цікаву Наталочці почитаю! Бувай, матусю!
Хлопчик побіг швиденько, а мама дивлячись йому в слід, подумала: « Росте син, мужніє з кожним кроком. Впевненість з׳явилась в нього. Може й справді стане вчителем, здійснить свою мрію? Хай Бог йому допоможе. Це святе діло! І я чим зможу – допомагатиму!»
- Наталочка, ходімо, познайомимося з цікавими задачками! Бери приклад з братика. Он скільки у нього захоплень!
Вона взяла доньку за руку і пішла займатися. А хлопець у бібліотеці з великим задоволенням гортав книжки, поринаючи у цікавий світ літератури.
|
